Турецькі хроніки Тібора

Історія Тібора у книзі “Там, де немає тіней” починається в той час, коли він отримав від козака Назара нищівне поранення заговореною кулею… Але до того ще стільки усього було! 

Отже, Тібор, бувший за життя імператором Тиберієм, після смерті за свої заслуги перед Дияволом отримав його особливу прихильність.

Турецькі хроніки Тібора
Тібор

Ця прихильність сягала такої міри, що Самий навіть дозволив оселитися йому у пекельному місті Діт. 

Тиберій жив поруч із справжніми чортами, як їхня рівня. Також, як і вони, володів пекельної магією та міг коли завгодно відвідувати землю. Ні про які казани з киплячою смолою та неймовірні муки навіть й мови не могло бути

Які у всіх містах, де жили чорти, у місті Дітей завжди була гарна погода та панувала атмосфера сибаритства – найкраща зброя, вино, коштовності, гарні жінки… Все було так, як він звик, як було на його батьківщині… але пекло – є пекло, де грішники мають відбувати покарання, навіть якщо вони перебувають під протекторатом Самого. 

Головний Диявол довго мудрував, що таке придумати і якось у розмові Тиберій прохопився, що не може забути, як наприкінці його імператорства, народ Риму кричав: “Тиберія – до Тібру!”

“Так і буде!” – викликнув тоді Диявол. – “Віднині ім’я твоє Тібор, аби ти здригався кожен раз, коли його будуть вимовляти!” Диявол пильно подивився в очі Тібору: “А може і ні… тобі видніше… Але на цьому, я думаю, питання з покаранням можна вважати вирішеним.” По цих словах він змахнув рукою і щез.

Турецькі хроніки Тібора
місто Діт

Пройшло небагато часу і Тібор зумів отримати повагу справжніх чортів, бо був неодмінною фігурою у багатьох війнах, що відбувалися на землі, які ж сам і підбурював… добра робота для грішника, еге ж? А до нового імені він швидко звик і воно йому стало навіть подобатись.

Останнім часом він приглядався до Османської імперії, яка вже пройшла пік свого розквіту і невпинно рухалася у бік занепаду… Невідворотні ознаки екзистенціальної кризи цієї могутньої держави дивним чином володіли його уявою, викликаючи власні далекі спогади…

…Десь близько 1617 року Тібор з’явитися в  імперії османів під виглядом простого воїна… Ні, це не було ще одним покаранням від патрона. Просто він ще за життя зрозумів, що бути на видності не завжди вигідно… 

Грандіозна епоха султанів-будівельників великої імперії Мехмеда II, Селіма I і Сулеймана Пишного минула. На початку століття розширення території імперії зупинилося через нездатність султанів до управління державою і корумпованості державного апарату.

Вибухнула найжорстокіша економічна криза, що супроводжувалася інфляцією та голодом.

…У 1617 році, на трон зійшов слабкий розумом Мустафа I. Гріх було не скористатися такою можливістю! Під виглядом купця, воїна, халіфа, та багато ще кого, Тібор неодноразово в з’являвся перед султаном, але напівбожевільного турецького правителя лише смішили обіцянки всесвітньої слави, незліченного багатства і божественної величі. Не дарма кажуть, що бог оберігає п’яних та дурних…

Мустафа I правив з 22 листопада 1617 по 26 лютого 1618 і був скинутий з трону у зв’язку з розумовою відсталістю на користь його молодого племінника Османа II.

 В Анатолії лютували банди розбійників, і ніхто з жителів не міг поручитися за цілісність своєї власності і власну безпеку. На довершення, підняли заколот курди-джелалі послідовники алевітского проповідника Джеляля. Саме в цей смутний час (1618 року) в Стамбулі султаном був оголошений 14-річний син султана Ахмеда I Осман. У народі він отримав прізвисько «Генч Осман» «молодий Осман».

Султан Осман II правив з 26 лютого 1618 по 19 травня 1622.

Скинутий під час повстання яничар 19 травня 1622 року. Вбитий на наступний день, 20 травня 1622 року.

Осман II зійшов на престол чотирнадцятирічним юнаком, майже дитиною і ось тоді Тібору вже не склало труднощів, назвавшись албанцем з Охріду, потрапити до султанського палацу на аудієнцію.

Зайшов він туди у вигляді простого воїна і так зачарував молодого султана блискучими перспективами, що вийшов звідти великим візиром. Переконати підлітка у тому, що підпис, поставлений на старовинному пергаменті, гарантує славетне та щасливе правління, було, і справді, за іграшки. Контракт відбувся.

Албанець з Охріду, Охрілі Хюсейн-паша [tr] став візиром 9 березня 1621 року.

1 вересня почалася вирішальна фаза Хотинської війни. Охрілі Хюсейн-паша взяв у неї найактивнішу участь, але ненадовго.

17 вересня 1621 року, як стверджують історики, у ході козацькій вилазки паша був убитий пострілом в обличчя.

…Бій зав’язався прямо у розташуванні турецького табору і невдовзі паніка охопила яничар. Справжнє безумство заволоділо ворогами. Вони побачили, як їх начальник великий візир Хюсейн-паша, який славно бився з одним з козаків, впав, наче підкошений. Ворожа куля потрапила йому в обличчя… Не встиг візир торкнутися землі, як в наступну мить просто зник…

В результаті козаки отримали доступ до секретних документів, що разом з талановитим командуванням гетьмана Сагайдачного та спритністю козачого війська, зумовило успішний результат битви на користь Речі Постолітої, на стороні якої і воювали тоді українці.

Як стверджують літописи, між 17 вересня 1621 і 20 травня 1622 року візиром був Ділавер-паша, але він до нечистої сили не мав ніякого відношення. Просто в цей час Тібор перебував у пеклі і був дуже злий. 

А злитися та лютувати було чого, бо роковий постріл козака Назара лишив Тібора змоги надалі потрапляти на землю…

Саме у цей період відбуваються головні події книги.

Але історія йде далі… 

Після Хотинської війни 1621 року в Османської імперії стало неспокійно. Почалося повстання яничар, яке займало уми і думи державних діячів султанату.

Всі були стурбовані власною долею і ніхто при дворі навіть не надав особливого значення тому, що візир, який вважався загиблим, раптом знову з’явився серед живих!

Постає питання, як він зміг позбутися дії характеницької заклятої кулі і знов з’явитися серед людей?

Це було дуже складно і пов’язано з чарівним каменем, крижаним драконом і ще з безліччю істот та подій… Але не будемо забігати наперед.

Історичні дані підтверджують візир Охрили Хюсейн-паша [tr] вдруге був візиром всього один день 20 травня 1622 года …

Ох і непривітно зустрів Осман II свого пашу! Він гірко дорікав Тібору за поразку в Хотинській війні, ставив в провину повстання яничар. Зрештою, жбурнув йому в обличчя контракт, який колись підписав власною кров’ю…

Тепер події мали йти своєю чергою…

20 травня 1622 року розлючені яничари по-звірячому вбили Османа II…

В той же день зник з палацу і Охрілі Хюсейн-паша …

20 травня 1622 на трон знову зійшов слабкий розумом султан Мустафа I

Знову зійшовши на престол не по своїй волі, розумово відсталий султан Мустафа I, був наляканий до півсмерті наслідками повстання яничар. Він тріпотів тільки від однієї думки, що може розділити страшну долю свого попередника і слухняно підписав дивний контракт, запропонований новим візиром. 

13 червня 1622 року, під виглядом албанця Тібор знов з’явився у палаці турецького султана та зайняв пост візира під ім’ям  Мере Хюсейн-паші[tr] .

Мабуть, Мустафа був єдиний султан, кому це справді допомогло. Після повалення 10 вересня 1623 року він залишився живим…

Малолітній султан Мурад IV, син Ахмеда I, зійшов на престол 10 вересня 1623 року і до самої своєї смерті, 8 лютого 1640 року, правил Османською імперією.

Але не все так просто…

У лютому 1623 року Тібор останній раз став візиром і за одинадцять днів до церемонії зведення малолітнього султана на трон, Тібор (Мере Хюсейн-паша) запропонував його матері Кесем-султан укласти контракт, бо вона, з огляду на молоді роки свого сина, збиралася деякий час правити імперією.

5 лютого 1623 року Мере Хюсейн-паша [tr] вдруге став візиром, а через пів-року, 30 серпня, уклав контракт з Кесем-султан і з цього моменту про Мере Хюсейн-пашу більше ніхто не чув…

…Кесем-султан вже готова була підписати привабливий договір, але поміркувавши, Тібор вирішив змінити умови контракту – він захотів сам бути наставником малому сутану. Втративши голову від чар звабливого  візира, в його обіймах, молода мати султана зголосилася на все. Єдине, що її турбувало це те, що її син має бути у безпеці… і Тібор не зміг відмовити жінці, в яку закохався до нестями…

Турецькі хроніки Тібора

Єдиним розчерком пера Кесем-султан дала змогу Тіборові вирішувати долю Османської імперії. Важко сказати, завдячуючи контракту, чи мудрому наставнику, але сама вона досягла ще більшого впливу, ніж Роксолана і керувала імперією в якості регента, а згодом і онука… чи вважала, що керує?

…Насправді, ані справжній Мурад, ані його мати Тібору не заважали. Малий мало цікавився політикою… До того ж без пам’яті закохавшись у Айше-султан, він раз і назавжди відійшов від політичних та військових інтриг.

Тібор став неподільним правителем великої імперії, майже як у стародавні часи….

У листопаді 1638 року турецька армія підійшла до Багдаду. Місто було добре укріплено і готове до оборони, а його гарнізон укомплектовано навченими мушкетерами. Облога тривала майже 40 днів.

Як свідчать історичні хроніки, перед вирішальним штурмом богатир-перс викликав на поєдинок богатиря-турка – Мурада IV і той одним ударом меча розтрощив голову перському воїну…

Після 39-денної облоги фортеця здалася і султан (читай Тібор) наказав знищити увесь гарнізон і не шкодувати мирних жителів. В результаті було вирізано 60 тис. чоловік… 

На цьому історія перетворень Тібора губиться у віках...

…І як знати, може саме в цю хвилину, десь у високих кабінетах під виглядом договору про співпрацю підписується черговий контракт із пеклом…


Якщо стаття сподобалась, не забудьте про репост)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *