Давньоруською мовою ім’я Малуша означає «маленька, невеличка»

тобто мається на увазі, що дівчина, яка носить таке ім’я невисокого зросту, маленька. Відповідно до іншої точки зору, ім’я Малуша це давньоруська адаптація скандинавського Málfríð.

Мені дуже подобається моє ім’я і я дуже вдячна батькам, за те, що вони мене так назвали. Про них я планую розказати згодом, а зараз мені би хотілося розповісти про історію однієї дівчини, яку теж звали Малуша.

Отже, колись давно Малушею звалася неофіційна дружина Святослава Ігоровича, мати Великого князя Київського Володимира Святославовича, яка народилася близько 942 у містечку Любич.

Вона була дочкою Малка Любечанина, якого ототожнюють із Малом, деревлянським князем. Довгі поневіряння врешті-решт змусили її стати наложницею князя Святослава, але вона єдина серед з тисяч нікому невідомих дівчат, зуміла зайняти при дворі матері князя, княгині Ольги, вигідне становище, ставши ключницею.

Але це не все. Ключниця Малуша народила від князя Святослава сина і назвала його Володимиром. Так, то був він – той самий, Володимир Великий!  

Свідчення, що саме Малуша була матір’ю Володимира, зазначається у пізніх джерелах XVI ст. – Никонівському та Устюзькому літописах, які стверджують, що Володимир народився у селі Будятичі (в тексті літопису воно значиться, як «Будятина вісь») котре належала княгині Ользі і саме туди вона відправила вагітну невістку Малушу.

В Іпатіївському літописі знаходимо інформацію, що Малуша була улюбленицею («милостницею») княгині Ольги.

Літописи свідчать також, що маленького Володимира, привезеного до Києва, виховував рідний дядько Добриня. Він же разом із сестрою Малушею та своїм юним племінником-вихованцем відправився у 969 р. до Новгорода Великого допомагати тому князювати.

Княгиня Ольга виховувала внука, сина Малуші разом з двома законними спадкоємцями князя Святослава, а потім вже сам батько наділив усіх трьох синів – Ярополка, Олега і Володимира – удільними землями. 

 

Таємниця імені Малуша

 

В місті Коростень, 

Житомирської області,

11 вересня 2010 року

було відкрито

пам’ятник

ключниці Малуші 

із малим сином

Володимиром,

який згодом став

Великим князем

Київським.

Образи Малуші та її сина Володимира (у хрещенні – Василя) у святочному фольклорі нашого народу завжди йдуть разом – у церковному календарі день св. Меланії завершує річний коло, день св. Василя його починає.

Ця календарна обставина зблизило в народній уяві преподобну Меланію і святого Василія Великого, перетворивши їх у стійку фольклорну пару. В українській народній пісенній творчості зимового циклу збереглися не тільки згадки про реальних історичних персонажів (Малушу та Володимира), а й цілий ряд деталей, які відображають тодішній побут.

І на закінчення статті, ось такі рядки:

Меланка ходила, Василька водила:
– Васильку, мій синку, пусти у хатинку.
Я жита не жала, на боку лежала.
На боку лежала, чесний хрест держала.
Чесний хрест держала та ще й кадільницю.
А ви, люди, знайте, мені дару дайте.
Хоч хліба, хоч сала, а хоч паляницю,
На добреє жито, на яру пшеницю,
На білую гречку, теля та овечку,
На воликів пару й другого товару,
На ваше здоров’я, на вашу родину,
Вклоняйтеся, люди, та й Божому сину.

Впізнали? Так, це щедрівка і знайома вона нам усім з дитинства, а виявляється, що головні її герої цілком реальні люди!


Якщо стаття сподобалась, не забудьте про репост)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *